Літак приземлився, Ханна довго не могла прийти до тями, адже не могла збагнути, що відбувається, їй було страшно виходити з літака, бо вона не знала, що її очікує.

Друзі пройшли паспортний контроль і вже йшли до виходу, їх зустрічали батьки Калеба, для них хоч якась розрада, адже бути весь час в лікарні величезний тягар, який вони несуть вже певний час.
Ханна, побачивши батьків, зрозуміла, що щось тут не так, адже мама Калеба була дуже бліда, хоч і натягувала на лице посмішку, було видно, що тут щось не та, але Ханна не стала питати.

Дітей заселили в готель, Ханна не змогла вже витримати і запитала:
- Коли ми зможемо зустрітись з Калебом?
- Дитино, Люба, він зараз не в тому стані, щоб з кимось зустрічатись.
- Мені все одно чи хоче він когось бачити чи ні, будь ліска відвезіть мене до нього, я мушу його побачити і зрозуміти, що з ним все в порядку, я вас дуже прошу, я блін стріждаю з того самого моменту, як він сказав, що полюбив іншу, а тут Марк проколовся і сказав, що Калеб згадував про операцію, яка зможе повернути йому слух, і в  мене аж серце йокнуло, від страху, адже операція це дуже ризиковано. І тепер, коли я подолала таку відстань, ви навіть не хочете відвести мене до нього, я вас дуже прошу...
- Добре, ми вас відведено, але до нього зможе зайти тік один з вас.

Друзі зором крикнулм, що це буде Ханна, і що це навіть не обговорюється, адже вони дуже люблять один одного, і може це йому зараз і потрібно. Її любов. Можливо він саме цього і чекає...

Через декілька хвилин, всі дружньо вийшли з готелю і попрямували до машини, друзі догадувались, куди вони їдуть, але вони не знали, що на них там очікує. Страх, ось що переповнювало думки в той момент...
За пару хвилин, машина зупиняється біля входу в лікарню, в цей момент ноги Ханни стали ватними, вона не могла кроку ступити від страху.
Але її щось таки тянуло туди. Але що? Любов? Ненависть? Звичка?
Вона не знала, але мусила йти, адже хотіла його побачити,щоб заспокоїтись. А що буде далі, то вже покаже час, обставини, та й взагалі почуття, які будуть, і чи будуть взагалі.

Її довели до палати.
- Ханна, ми мусимо тобі дещо сказати перед тим, як ти потрапив в палату, Калеб в комі вже декілька днів, після операції було ускладнення, яке і спричинило усе це. Пробач, що не змогли сказати раніше. Зрозумій, нам самим не легко.

В Ханни на очах з'явилось сльози, вона не знала, як реагувати на ці слова, що робити, але знала єдине: вона має бути коло нього.

Зайшовши в палату, дівчина не знала, що має робити, вона бачила його безжиттєве тіло, і тільки одне, що робило його більш менш відрізнялося від мертвого, то ледь помітна посмішка, яка з'явилась недавно на обличчі і все. Вона підійшла до ліжка, сіла поруч і взяла Калеба за руку, вона не могла стримувати сльози, але була дуже рада, що нарешті його побачила і може бути поруч.
Ханна сиділа біля нього протягом багатьох годин, не відходячи ні на крок, вона хотіла  бути першою, кого він побачить...