Час йшов, пройшло вже більше тижня, як Калеб покинув її. Вона довго не приходила до себе, але все таки взяла себе в руки і сказала, ну і що, що він перший, це не означає, що останній.
Їй важко, тому вирішила нагрузити себе різними хобі, уроками, гуртками . Загрузилась так, щоб не було часу, хоч про щось думати, не говорячи вже про самого Калеба, про якого вона взагалі не бажає згадувати, не те, що думати..
Друзі її підтримували, старались завжди бути, але вона не хотіла, щоб хтось був поруч. Колишні однокласниці, з якими в неї кращі стосунки, ніж з теперішніми. Витаскували її всюди, куди тік можна.
Всі фото видалили, які хоч трохи нагадували. Книги по мові жестів віднесли на старих, і сховали так далеко, щоб навіть випадково на це не наштовхнутись.

Ханна вирішила, що на Калебі світ клином не зійшовся, і що прийде час, коли вона знайде того, з ким зможе провести своє життя без всяких секретів і всяких розставань без пояснень, адже це все тік усугубляє ситуацію. І не дає можливості краще зрозуміти любиму людину, яка тобі дорога.

От так в більшості випадках і забувають ту саму, з якою тобі було добре, легко, з якою ти відчував себе в безпеці. Спочатку важко, але коли приходить момент і находиш іншу, про стару навіть не згадуєш, от справді. Але є й такі, що починають порівнювати з попередньою або з першою, таке теж буває і буває дуже часто, багато людей цього не усвідомлюють і роблять це на підсвідомому рівні. А потім, коли збагнули, що відбулось, починають згадувати все те, що було з тої людиною, і знову біль, і знову сльози.
Але Ханна відмовилась належати до такого типу, вона просто хотіла втамувати біль і з ним поговорити, чому так. Звісно, це дурість. Але ж хіба не цього прагне кожна дівчина, яку кинули без пояснення, просто сказавши, що почуття пропали, що їх нема, тому прощай, боже, яка це дурість. Ну серйозно, хіба так важко сказати правду, чому треба всьо прибрехувати. Заради чого, от просто, щоб не зробити боляче, чи щоб вона не мучилась. Але це приховування правди робить біль сильнішим. І що тоді? Невідомо.

Тому Хана знала, що його не забуде, але чи буде вона ще про нього думати, коли він знову повернеться в її життя...