*Аеропорт*
Після розмови з Авророю Ханна не роздумуючи поїхала в готель забрати речі, а потім в аеропорт, як би її подруга не вмовляла нікуди не їхати, зачекати хоч пару днів, але вона не хоче страждати, адже вже не має сил, щоб хоч якось це терпіти.
Коли бачить його і пустоту в очах, яка присутня, Ханна усвідомлює, що ті почуття, які були, їх не вернути, і навряд чи, коли він згадає, то захоче щось міняти...

Дівчина зв'язалась з батьками і повідомила, що вертає набагато швидше, ніж було заплановано. На її щастя, були ще квитки і рейс був всього- на- всього через дві години, що було дуже вигідно,  переступивши поріг аеропорт і повідомивши рідним про зміну планів, Ханна перевела телефон в режим польоту, щоб ні з ким не говорити, вона знала, що Аврора захоче з нею зв'язатися, щоб пробувати відмовити, та й в неї може бути спокуса написати Калебу , а який в тому сенс, якщо він її все одно не пам'ятає...

Аеропорт. Зал очікування. Duty Free. 1.5 год. І цілковита самотність. Думки..

Ханна блудила магазинами, намагаючись хоч якось себе відволікти від думок, що це остаточний кінець, адже вона полетить і все, він знайде собі іншу, адже психологічний стан легше покращити, ніж фізичний, але не у всіх випадках, деколи навпаки душевна біль набагато сильніша, от такий стан зараз був в дівчини.
В неї був чіткий план, що по поверненню додому, вона переводиться в іншу школу, батьки вже попереджень, школа вибрана, і змінює сімку.

*Лікарня*
Поговоривши з Марком, Калеб відключився, так, як організм ще не зовсім зміцнів, будь-яке навантаження, навіть наймінімальніше його втомлювало, за рахунок чого він багато спав.
Вийшовши з палати, перше, що зробив Марк, то подзвонив Аврорі.
- В мене є не дуже гарна і втішна новина. - сумно сказав Марк.
- На жаль, в мене такоє, - також без настрою відповіла дівчина.- Але ти починай.
- Добре, Марк забув Ханну і не дає нічого розказати, адже каже, згадає значить важливе, а якщо ні, то так і мало бути, тому ситуація дуже плачевна, я навіть не знаю, як це розказати їй, бо на це може бути дуже різна реакція...
- Ханна чула вашу розмову, і зразу ж попросила зустрітись, щоб поговорити, її голос тремтів, я і зрозуміла, що тут щось не так, адже все ніби було добре, і Калеб просунувся, і слух є, тік деякі проблеми з голосом, я навіть не думала, що таке можливо, вона в ту ж секунду, як закінчилась наша розмова погнала в готель по речі, а звідти зразу в аеропорт, вона летить додому.
- Що?- скрикнув Марк. - Ти пробувала її відмовити?
- Та, але толку нуль, вона поїхала, а телефон я так зрозуміла, що виключила, я дзвоню, а мені говорить, що телефон поза зоною досягнення.
- Де ти зараз?
- Недалеко від лікарні.
- Мчи сюди кулею, бо якщо вона зараз по летить, то може Калеб більше і не згадає її.
- Я йду і ми їдемо, але чи переконаємо її, вона казала, як має бути так буде, від долі не втечеш.
- Пофіг, все одно їдемо, попитка не питка, тому бігом.
Друзі вирушили в аеропорт.

Тим часом, Калеб снився яскравий сон, він не міг чітко розібрати лиця дівчини, з якою він в тому сні, але то, що він бачив, то були його спогади, моменти, які він пережив з Ханною. Він розумів, що це швидше за все якісь уривки того, що забув, але не розумів, хто та дівчина, яка стільки світла принесла. Просунувшись, Калеб зауважить, що на очах в нього сльози, але причини для появлення так і не знайде.

Друзі примчали в аеропорт так швидко, наскільки це було можливо, але їм дуже не повезло, вони попали в час пік, в корку на дорозі в аеропорт простояли годину, рухаючись так повільно, що здавалось, що як би поруч повзла черепаха, то вона була б швидшою. Їх пеоеповняв страх в тому, що вони не встигнуть і вона все-таки полетить.
Пригнавши в аеропорт і глянувши на список рейсів, вони побачили , що рейс до Сіетла вже вилетів.

" Невже вона справді полетіла, невже справді покинула коханого, який втратив пам'ять, що тепер буде?" - ось такі думки переповняли голови друзів в цей момент.
" Невже це справді кінець і вони вже не будуть разом...?"