Ритми

Химера Зеленоока

Діставай дарбуку! Я сьогодні Жінка. Я Богиня Звуків, Що сміється дзвінко! Гучно грайте, флейти! Я сьогодні буду Краще від десерту, Гірше від отрути. Я сьогодні стану Більше-не-твоєю Вітром між містами, В морі течією. Розчинюсь у нотах, Прогримлю у ритмі Музика не проти - Наче сон, привітна. І мої прокляття, Демони і змії Більше не завада Справжній серця силі. Відчай аж до сміху, І до сліз кохання. Ця фатальна втіха, Це сліпе бажання. У вогні і димі Від мостів позаду Посмішка дитини На губах засяде. Діставай дарбуку! Я жива, я сильна І в сплетінні звуків. Трохи божевільна.

2018-08-06 12:55:35

7

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Стефанія

Наче десь високо і так вільно🌬️

Відповісти

2018-08-06 13:11:13

2

Химера Зеленоока

@Стренжер Меrci😊

Відповісти

2018-08-06 13:22:43

1

Химера Зеленоока

@Стефанія Дякую😊

Відповісти

2018-08-06 13:23:20

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12274

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

2680