Зустріч
Кава. Пульсує під скронями меседж.
Гірко і мало, зате бадьорить.
Вплівся імбир в запах свіжої преси.
Нажаль не продовжити спокою мить.
І знову зірвалася. Нащо ті двері?
Крізь вікна зручніше - там поклик небес.
З просяклої наскрізь думками оселі,
Сховавши під куртку сарказму ефес.
Вона пролітає над снами міщанства,
Не бачачи ані його, ані снів.
Байдужа до їх примітивного щастя,
До скупчень опущених долі голів.
До чого ті справи, до чого серйозність?
Лиш мить - і зривається сердце в галоп.
Байдужа уже поведінки курйозність.
За тою межею нема кнопки 'стоп'.
Він вийшов із сну, що в безсоння вплітався,
Поглинув пульсацію вільних думок.
І розум із тілом навік розпрощався,
Пустивши його у вояж до зірок.
Він теплий, як матте із присмаком меду,
Мінливий, як подув над м'ятних глибин.
Створивши в собі незворотню потребу,
В полон бере спокоєм днів і годин.
М'який, наче липовий дух над горнятком.
Серйозний, немов Альбіону напій.
Тут не допоможуть поради й порадки -
Щось вище від слів зародилося в ній.
Рістреттові лінії довгих депресій
Пом'якшились доторком ніжності рук.
Та хто передбачить зростання прогресій
Її ендорфінів і сумнівів мук?
Вже день догорає, а їй все не спиться.
І м'яти листок заховавши в руках,
Шаленії мрії попросить здійсниться
В своїх ще не знаних нещастям світах.
2018-04-08 09:56:47
5
1