. . .
Химера Зеленоока
Вона носила квіти у волоссі. І коли в спину ніж встромляли знов, Їй невідома була стежка злості - За промінь світла їй була любов. Вона завжди вставала дуже рано, З передчуттям відвертості розмов. Їй не боліли садна всі і рани, Бо їй за ліки правила любов. І коли вечір вже на видноколі Розтягував безмежності покров, Немов намисто, розкладала долі Свою сльозами зрошену любов. Вона носила квіти у волоссі... І коли в спину ніж встромили знов, Їй підвестися більше не вдалося, Бо тим ножем була її любов...
2019-02-27 16:48:58
28
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Химера Зеленоока
@Анна Кроу Дякую)
Відповісти
2019-02-27 17:14:09
Подобається
MEDIOCRITY
Дуже чуттєвий вірш😍😍😍
Відповісти
2019-03-01 22:27:50
1
Химера Зеленоока
@MEDIOCRITY Дякую😊
Відповісти
2019-03-02 15:51:29
Подобається
Інші вірші поета
Шторм Тіні театру Діва Дороги
Інші поети
oo_WoW_oo
@oo_WoW_oo
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3681
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13138