Вірші
Всі
чи полюбиш
Мені просто цікаво, чи полюбиш мене коли-небудь?
Чи полюбиш так само, як сонце закохане в небо?
Так само, як зорі, розпластані понад дібровою,
Ледве чутно говорять до моря ласкавою мовою.
Чи зумієш до мене промовити слово так само?
Це не заклик до чогось, мені стало безмежно цікаво.
Як дитина вразлива шукаю в тобі порятунок,
Позначаю тебе олівцем в середині малюнків.
Мама насварить: втрачаю бо час і папір,
Це не мистецтво, а лишень безглузда сатира.
06/04/24
1
0
113
балачки
балачки про самогубство французькою
на вишуканий манер.
два келихи, кожен з отрутою,
хто перший встановить барʼєри?
залізна завіса, тендітна рука прикриває очі,
ти помреш дуже голосно,
я не в змозі покласти квіти.
стисни скло, розкажи як ненавидиш зимні ночі,
стисни зуби, тихіше, так соромно поруч сидіти.
я замовлю для тебе у міру пристойний супровід,
природній процес і живе підлягає смерті.
засинай і подякуй за цей найцінніший із досвідів,
подякуй богам, що були із тобою відверті.
як майнуть за світанком неспинні північні зорі,
і заскиглить на березі зранений списом сивуч,
мало що зміниться з часом або у просторі,
якщо не змінити перебіг подій власноруч.
смерть — це не просто останній глибокий подих,
смерть — це листівка, старанно з натури списана.
у строфі адресата, на превеликий подив,
не букви, а лишень на згадку залишений підпис.
0
0
72
Тут з твого
Тут з твого тільки пил і кіптява.
Тут з твого — три облоги і наступ.
Тільки місяць червоний під нігтями
І задухою зморені айстри.
Тобі слід позбирати докупи
Кожен клаптик потрощених зорей.
Заживеш попри зранені груди,
Попри норов черствий і суворий.
Я прошу, заспівай мені ще раз,
Наостанок, до спину подиху.
Заживеш, це остання вечеря
З незліченного списку вагомих.
20.03.24
1
0
99
