S

Поліна Богаєвська

Вже не страшно, не соромно, А загалом ніяк. Не мерехтить ані церковна свічка, Ані південний маяк. Ані мощене дитячими рисами личко. Як схочеш мене убити, То я на тебе серця не матиму. Захлинуся бензином, Вбачаючи схожість з пернатими, Втоплю свою втому у ритмі міського трафіку, Доречно, і кожна емоція вільна за графіком. Розписую скло хаотично відбитками пальців, Тебе не бентежить мій нестеменний подив. Поводишся стримано, наче така ситуація Жодному з нас не має суттєво нашкодити. За правилом жанру у мене немає дому. Я все ще до ранку блукаю зруйнованим містом, Яке ретранслює старі, довоєнні спогади. Десь поміж рядками пісень загублено гідність. Так, я досі не зрозуміла. Або не змогла усвідомити — За правилом жанру клятви втрачають форму. Бо їх промовляли приблизно століття потому. Немає тебе, а отже немає і дому. Це запис, платівка, це синтетичне мовлення. 19.06.24

2024-07-16 09:50:35

Інші вірші поета

Мальчик в полосатой пижаме Я зливою Червоно-чорне политика партии

Інші поети

Люблю Ковбасу

@sssasanyas

A Kind Of Spell

@a_kind_of_spell

Трояндочка

@Rose_Senorita

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11394

Question 1?/Вопрос 1?

shadowlinxxx morgan

The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx

3730