Я не Патрон | Фенікс
Я не Патрон, але я теж чогось та й вартий. Люблю господаря, який мене пригрів. Можливо, в мене мало того гарту, Але я теж багато що робив. Коли зима була, я грів його в підвалі, Облизував долоні, коли він задубів. Так, я не знав, що буде з нами далі, Але як я його, ніхто так не любив. Коли весна була, я бігав по калюжам, Вигулював його, аби не сумував. Я гриз його кросівки і слухав лайку мужньо. Робив усе на світі, щоб він про себе дбав. Коли настало літо, я вів його до парку, Показував природу, без вибухів, новин. Ловив від нього м'ячик, хапав зубами палку, Дивився як у небі, літає мирний клин. І ось настала осінь. Він дивиться новини, І бачить на екрані такого ж пса як я. Я не Патрон, це правда. Та я його родина. Я той, хто з ним залишиться, бо я його сім'я. Автор фото — Максим Краснопiр
2022-10-25 19:28:58
21
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Йва Миролюб
Іноді ми настільки кимось захоплюємося, що забуваємо про тих, хто був вірним нам увесь час(
Відповісти
2022-10-25 19:31:00
1
Юлія Богута
@Йва Миролюб так. Тварини теж як люди.
Відповісти
2022-10-25 19:32:15
1
Лео Лея
А скільки таких відданих іще... 💖
Відповісти
2022-10-25 20:14:31
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5138
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12308