Сльозливий грудень
Юлія Богута
Ти легша бавовни. Міцніша за сталь. Тонкіша ниток й навіть леза.  Бо він доторкався твого плеча, коли ти була не твереза. Коли так манила його крізь стежки, пробратися нишком у груди, Допоки він ніччю по світі блукав — сльозливий, нещасний Грудень,  І мовчки ті краплі на лід обертав, вмивав ним твою павутину. Морозив думки і тремтячі нитки, а потім спокійно покинув. Лишив замерзати посеред дерев, хотів щоб ти мовчки зломалась.  Та тільки не вийшло у нього цього, хоч паморозь так і зосталась. Ти мовчки висіла собі і жила — тонкіша ниток й навіть леза. Кохала того, кого в серці несла, аж доки сама не щезла. 
2022-12-17 12:03:43
5
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Лео Лея
Неоднозначне відчуття при читанні вірша. Через такі порівняння передаються переживання та почуття, які важко висловити звичайними реченнями. Чудовий вірш👍
Відповісти
2022-12-18 19:28:50
Подобається
Інші вірші поета
Так, я в нормі... Алкогольні очі Кораліна немає серця Єдиний на мільйон
Інші поети
Mila Kaminska
@Mila_Kaminska
Nastia
@nastia_28_love
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15929
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524