Моя втрачена Хоум (Audio)
Хоум, моя втрачена Хоум. Я колись неодмінно тобі напи́шу.  Розповім про моє божевільне життя, про рядки які ніччю пронизують тишу. Про бажання торкнутися знову чорнил, замість того, щоб думати про військове.  Про голки через сльози, світанки без сил.  І про те, як у тілі замало крові.  Про бажання вдихнути в легені дим, щоби потім без скальпеля і без дихання.  І про те, як вертатись із мирних сіл, задихаючись в темряві від вагання.  Я колись неодмінно тобі розповім, як дрижать після вибуху стомлені шибки, Як тремтять мої пальці у повній пітьмі, і як коси від грому здіймаються дибки.  Як блищать серед ночі у небі зірки́, і здається, що в світі усе досить мирно, Як ревуть над дахами у день літаки, і від цього стає до безглуздості зимно.  Як не хочеться більше просити людей, щоб вони не палили зі мною поряд.  І як падати вниз, до чужої землі, коли серце наповнює горе.  Хоум, моя втрачена Хоум. Якщо я розповім, ти почуєш? Ти відчуєш мене як колись, ти врятуєш мене? Ти врятуєш?  Від міцних цигарок на губах, та пустих обіцянок без правди, Від страшенних новин у житті, від палаючих міток на карті.  Від дурних синяків на руках, і розрідження власної крові, Від загублених в правді людей, що не мають нічого крім болі.  Якщо я розповім, ти побачиш, як я знову лежу на підлозі? Без свідомості та без сил, наче тіло заснуле у морзі.  Яке просто утратило сенс, щоб здійнятись та далі жити.  Я хапаюсь за кволі вірші, за таблетки, настої із квітів. За штробас у чужих голосах, за вібрато свого — через силу.  За рахунки і дивних людей, які знали мене щасливу.  Хоум, моя втрачена Хоум. Я не хочу щоб ти все це знала.  Не читай і не слухай — живи. Я не хочу щоб ти це пізнала.  Щоб ховалась у двох кутках, щоб тримала в долонях сирену.  Щоб чекала когось із війни, та повільно вмирала від генів.  Щоб не мала когось щоб сказати, як втомилась і хочеш спочити.  Щоб не вміла вже більше боятись і не знала як просто любити.  Я не хочу щоб ти все це знала. Не пізнай це, благаю. Не треба.  Будь щасливою хоча б зараз. Подивися на зорі у небі.  Я подивлюсь на них із тобою, хоч в житті і не матиму шансу.  Моя втрачена Хоум, будь щасливою. Твоя стомлена, чорна Клякса. Посилання на аудіо: https://www.instagram.com/tv/Ce9O1N_gJGA/?igshid=MTA0ZTI1NzA=
2022-09-28 02:02:04
17
9
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (9)
Лілія Гулик
Люблю цей вірш, дякую)
Відповісти
2022-10-05 19:16:04
Подобається
Nadine Tikhonovitch
Є вірші, які складно коментувати... Це один із них... Ці всі відчуття, якими пронизан кожен рядок, мені, на жаль, також знайомі, може тому, вірш викликає цей скрегіт у серці? Ми всі переживаємо щодня щось нестерпно болюче та жахливе, і як гірко від того, що це не початок страждань, а лише їх продовження... Злість, несправедливість, відчай, жаль і знову злість охопили мене під час прочитання. Ми всі зараз переживаємо те, чого б не побажали нікому. Вірш пробирає до мурах, а його прочитання взагалі зводить з глузду... Дякую. Просто дякую! Знай лише одне: Вишнева клякса завжди поруч із Чорнильною. Навіть, якщо на підлозі... #чв
Відповісти
2022-10-06 14:22:38
Подобається
МОРГАН РЕЙ
Знаєш, ти остання в списку тих , кого я мав прочитати, і дочитавши до кінця я заплакав, потім перечитав ще раз, для закріплення ефекту. І це як ось ті відео з тік току про котів які мають каліцтва, під які я завжди плачу. Глибока поезія, яка напевно співзвучна з мільйонами українців. Дякую за чудову роботу! #ч_в
Відповісти
2022-10-06 21:48:51
Подобається
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
44
7
1220
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
50
13
1434