Декілька літер на чорному

Юлія Богута

Мені б пережити цей день, а більше — мені не потрібно. Подібно до чорного тла, я виділю літери сріблом, Вкарбую його на папері, щоб в темряві марилось світлом. Можливо, усе це дарма, але мої пальці здібні, — Вони можуть надто багато, у них непомірна сила, Що здатна створити світи, і знищити те, що створила — Так легко, подібно до бога, вона на цей світ народила Під тисячу різних віршів. Під тисячу ран оживила, Щоб ті залишились на мить, не прагнучи жити ще більше. Можливо, я теж лиш чийсь вірш. Можливо, і того гірше — Лиш декілька літер на чорному, сповиті чорнилом на пальцях, Змертвілі і просто забуті. Не маючі жодного шансу Дожити хоча б до рання. Попасти на стомлені губи. Застрягти у спраглому горлі і вдаритись звуком об зуби. Не знаючі жалю та сліз. Не бачивші сліз, сподівання. Мені б пережити цей день, не ставши чужим мовчанням.

2022-12-13 11:54:11

12

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Лео Лея

Я втонула уже... Літери сріблом. Я просто читала, усе уявляла і розчинялася в цьому вірші👏 в "обране"

Відповісти

2022-12-13 19:18:03

Подобається

Юлія Богута

@Лео Лея у мене чорний блокнот є, з чорними листами. І ручка з сріблястим чорнилом) це не вигадка

Відповісти

2022-12-13 19:25:02

1

Лео Лея

@Юлія Богута Я знаю, ти в блозі писала про це. Але уява малює це все не так приземлено)

Відповісти

2022-12-13 19:26:06

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2174

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1959