— Ну, тоді слухай. — почав він, опускаючи голос.
— Давай тільки по докладніше. — попросив я, напружено вслухаючись.
— Багато років тому «Моноліт» викупив владу і почав показувати, який він крутий. Влаштовував дуже гучні вечірки, а поки всі тусили, вони будували підземний атомний реактор для своїх планів.
Повітря було наповнене запахом диму і пилу, а вдалині чути було відлуння вибухів і гуркіт машин. Атмосфера навколо була напруженою, ніби перед великою бурею.
— Ну і, звичайно, після запуску реактора ми вирішили встановити більш просунуту систему захисту. Встановили різні сервери і вставили диск. Після цього почалося задимлення, загоряння, і почалася місія евакуації народу. Але ми вас укомплектували, і капсули спрацювали. — продовжував він.
— А диск із вірусом для вибуху ваш? — запитав я, намагаючись зрозуміти суть.
— Ні, ми не знаємо, звідки він у нас взагалі з’явився.
— Ви чи ваш бос?
— Ми.
— А є безпечні міста чи місця?
— Так, вже багато побудували місць і три міста.
Я задумався на мить, а потім сказав:
— Добре, я тебе відпускаю, але ти відправиш усіх моїх друзів у безпечне місце і нікому не розкажеш про мене.
— Згоден. — відповів він.
— Чекайте вертоліт на чулочній фабриці завтра в годину дня.
— Дякую, прощавай.
— Не прощаємось.
Я, як і обіцяв, відпустив його і пішов.