Після того, що я побачив, я твердо вирішив відправитися на місце, яке показали камери відеоспостереження. Це було неподалік, там тоді Оля перебувала в заручниках. Ми з Олегом вирішили знищити це місце, щоб звільнити її і покласти край цій небезпеці.
Повітря було насичене запахом гару і пилу, що піднімався від зруйнованих будівель. Сонце ледве пробивалося крізь густий дим, створюючи тьмяне, майже сюрреалістичне світло. Вулиці були порожні, лише іноді чути було віддалені звуки вибухів і тріск уламків.
— Олег, ти впевнений, що це безпечно? — запитав я, дивлячись на люк, який він знайшов.
— Ні, але чекати більше не можна. — відповів він, піднімаючи кришку.
Ми обережно спустилися вниз, але всередині не було нічого, що могло б допомогти нам.
— Тут порожньо. Можливо, варто повернутися? — сказав Олег, розчаровано зітхаючи.
— Я почуваю, що щось тут не так, я залишуся, а ти йди. — відповів я.
Олег пішов, а я продовжив пошуки. Знайшов лише старий диск.
Як тільки я вибрався на поверхню, небо раптом стало яскраво-червоним, наче палаючий захід сонця, але це було щось набагато страшніше. Повітря наповнилося запахом озону і гару, блискавки розрізали небо, а вітер завивав, немов попереджаючи про наближення катастрофи. Я втратив свідомість.
Прокинувся в ліжку, нічого не розуміючи. Встав і пішов до Олега.
— Що сталося? — запитав я, відчуваючи втому в голосі.
— Викид енергії. — відповів він, дивлячись на мене з тривогою.
— Викид? Це звучить страшно. Що це означає?
— Не знаю, але це могло бути причиною всього, що сталося. — сказав Олег.
Я показав йому диск, який знайшов.
Олег вставив диск у комп’ютер і спробував його відкрити.
— Він заблокований. — сказав він.
— Ти зможеш його зламати? — запитав я.
— Спробую, можливо там є щось важливе, та вдасця його взламати. — відповів він.
Після багатьох спроб Олег нарешті зміг отримати доступ до даних.
— Є деякі файли, але потрібно більше часу, щоб розшифрувати. — сказав він.
Тим часом Оля народила хлопчика, якого назвали Женя. Це була маленька радість у нашому важкому житті.