Я сказав їм:
— Ребята, я йду за припасами, якщо що — на зв’язку по рації.
Пішовши, я помітив групу військових. Щоб не потрапити їм на очі, я сховався за руїнами і почав підслуховувати їхню розмову. Можливо, почую щось корисне — і не помилився.
— Гей, чув, що бос говорив? — запитав перший військовий.
— Ні. — відповів другий.
— Короче, дав наказ половині йти на центр.
— Навіщо?
— Там така тема: є портал в інший світ, і його треба охороняти та стежити за системою.
— Навіщо за нею спостерігати?
— Просто може бути вибух, і з того світу вирветься щось незрозуміле.
— А навіщо вони його взагалі відкрили?
— Хотів зробити армію мутантів-солдатів, які слухатимуться тільки його. Але тут один дрібний завадив.
— Чим?
— Вкрав флешку і втік. Кажуть, його звуть Вова.
— Того, що бос камери забрав?
— Угу.
У цей момент мої нерви не витримали — у них був мій син. Я напав на них, одного вбив, іншого вдарив і зв’язав, затягнув у будівлю.
— Ти хто? — запитав він, намагаючись прийти до тями.
— Тільки я тут питаю! — відповів я і вдарив його прикладом автомата.
— Зрозумів, — сказав він.
— На кого працюєш?
— Це секретна інформація.
Я вдарив його з усієї сили.
— Давай, відповідай!
— На Моноліт.
— На Моноліт? — перепитав я.
— Так.
— Але ж вони проти.
— Вони хочуть, щоб люди так думали.
— Розказуй, що до чого.