ФІНАЛ
Після того, як ми розійшлися в різні сторони, вони пішли до станції, де були помічені часові дірки, а я направився до завалів тунелю. Серце стискалося від тривоги і надії одночасно.
— СТРИБАЄМО ТУТ! — віддав наказ Вова, його голос був твердим, але в очах блищала невидима боротьба між страхом і рішучістю.
— НАВІЩО? — запитав Влад, не приховуючи сумніву.
— ТУТ ТИМЧАСОВА ДІРКА, ЯКА МОЖЕ ВІДПРАВИТИ НАС У 2006 РІК, І ВОНА ЗАКРИЄТЬСЯ ПРИБЛИЗНО ЧЕРЕЗ 5-6 ХВИЛИН, — відповів Вова, дивлячись на нас із впевненістю, яка надихала.
— ДОБРЕ, Я СТРИБАЮ ПЕРШИМ! — крикнув Олег і, не вагаючись, стрибнув у невідомість.
— ОГО! — вигукнула Оля, спостерігаючи, як вони зникають у світлі дірки.
Вони змогли переміститися у часі, у 2006 рік — у світ, який здавався таким далеким і водночас таким близьким. А я залишився тут, один, серед руїн і тиші, з надією, що вони зможуть змінити минуле і врятувати наше майбутнє.
Славіка я знайшов у жахливому стані — без ноги, але його дух залишався незламним. Разом ми знайшли вихід і перетворили його на справжнього кіборга, як Терминатора, готового боротися за наше виживання.
Ми чекали, поки відкриється нова дірка в часі. Минуло багато років, але вона так і не з’явилася. За цей час ми зі Славіком створили новий легіон — «АДВАЙТА», символ нашої боротьби і надії.
І хоча зараз здається, що все втрачено, я відчуваю — це ще не кінець. Десь там, у темряві часу, прихована нова можливість, новий шанс. І ми будемо готові зустріти його.