Добре поміркувавши, я все ж таки зрозумів, що він мій син, і ніякого ДНК-тесту не потрібно. Його очі, манери, навіть ті дрібниці, які не піддаються поясненню — усе це було занадто схоже на мене. Відчуття було настільки сильним, що сумнівів просто не залишалося. Це була правда, яку не можна було ігнорувати.
Я вирішив зізнатися своєму синові про матір, про яку він думає, що вона в полоні. Хотів відкрити йому очі.
— СИНУ, ПІДІЙДИ СЮДИ, БУДЬ ЛАСКА, Я ХОЧУ ТОБІ ДЕЩО РОЗПОВІСТИ ПРО ТВОЮ МАМУ.
— ТАК, ТАТУ!
— МЕНІ ЦЕ СКЛАДНО СКАЗАТИ, АЛЕ ТВОЯ МАМА НЕ В ПОЛОНІ.
— А ДЕ ВОНА ТОДІ?
— ВОНА ВЖЕ РАЗОМ З НИМИ.
— МЕНІ ЦЕ ВАЖКО ПОВІРИТИ.
— ТОДІ ОСЬ ТОБІ ОГОЛОШЕННЯ ПРО КРАЩОГО ПРАЦІВНИКА РОКУ.
— ДАЙ МЕНІ ЦЮ ФЛЕШКУ, І МИ ВРЯТУЄМОСЯ. ПОВІР МЕНІ, ТИ ВИЙДЕШ У НОРМАЛЬНИЙ СВІТ, НЕ НАСЕЛЕНИЙ МУТАНТАМИ, АНОМАЛІЯМИ, РАДІАЦІЄЮ І БАНДАМИ.
Вова відреагував на новину з великою сумішшю емоцій. Спочатку він був шокований і не міг повірити, що його мати не в полоні, а насправді працює разом з ворогами. Його обличчя сповнилося сумом і розгубленістю, адже це руйнувало всі його надії на порятунок матері.
Проте, почувши про флешку і можливість врятуватися, Вова відчув проблиск надії. Він зрозумів, що тепер у них є шанс змінити ситуацію і вибратися з цього жахливого світу мутантів і небезпек. Його рішучість зміцнилася, і він був готовий діяти разом з батьком і друзями, щоб врятувати себе і, можливо, навіть змінити долю своєї матері.