— НЕ ХВИЛЮЙСЯ, ОЛЕГ, МИ ВИКРУТИМОСЯ! — сказав я, намагаючись заспокоїти.
— ХВАТИТЬ БРЕХАТИ! — крикнув на мене Олег.
— МИ ВСІ ПОМРЕМО! — істерично вигукнула Оля.
— ТАК, БЕЗ ПАНІКИ. ВИЙДЕМО ЧЕРЕЗ ЧОРНИЙ ВИХІД, Я ЗНАЮ ЦЕ МІСЦЕ, ТОЖ МИ ВТЕЧЕМО. — запропонував я.
Коли ми тікали, вихід завалився, але нам вдалося вибратися майже всім, крім Славіка — він залишився всередині, відстрілюючись від монстрів.
— ІДЕМО ДАЛІ, ХЛОПЦІ? — запитав я.
— МИ НЕ ЗНАЄМО, КУДИ ЙТИ! — відповів Діма.
— Я ЗНАЮ, ТУТ НЕДАЛЕКО Є МІСЦЕ, ЯКЕ ПОВЕРНЕ НАС ДО НОРМАЛЬНОГО ЖИТТЯ, БАЧИВ НА КАРТАХ У МОНОЛИТІВЦІВ — сказав Влад.
— Я НЕ ВПЕВНЕНИЙ У ТВОЇЙ ПРОПОЗИЦІЇ, — відповів я йому.
— МЕНІ ВСЕ РІВНО. ХТО ЗА ТЕ, ЩОБ ПІТИ? — запитав Влад.
— ВСІ ПІДУТЬ! — крикнула Оля.
— КРІМ МЕНЕ. Я ЗАЛИШАЮСЯ І ПОСТАРАЮСЯ ВРЯТУВАТИ СЛАВІКА, — сказав я.
— ЯК ХОЧЕШ, ПОМРЕШ І НА ЦЬОМУ ВСЕ, ДУРЕНЬ. — відповів Влад.
— Я ПІДУ З ТАТОМ.! — вигукнув Вова.
— НІ, І НА ЦЬОМУ КРАПКА. — відповів я.
— АЛЕ ЧОМУ? — запитав він.
— ЗРОЗУМІЙ МЕНЕ ПРАВИЛЬНО, Я ТЕБЕ ДУЖЕ ЛЮБЛЮ І ХОЧУ, ЩОБ ТИ ЖИВ І РАДІВ СВОЄМУ ЖИТТЮ, — відповів я.
— НУ, ТАТУ! — прошепотів він.
— ПОТРІБНО БУДЕ КОМУСЬ НАГЛЯДАТИ ЗА КОМАНДОЮ..
— ПРОЩАВАЙ, ТАТУ!
— ПРОЩАВАЙ, АЛЕ СПОДІВАЮСЬ, ЩО НЕ НАЗАВЖДИ.
………………………