— Привіт, хлопці! — привітався я, заходячи до лагеру.
— Ну, привіт, мандрівник! Як що ти в місто, то краще не ходи туди, навить наш лічильник Гейгера сильно зашкалює. — попередили мене.
— Але ж учора рівень радіації був навіть нижчий за норму. — здивувався я.
— Не знаю, пїсля вибуху порталу там радіацїя просто лється річкою. — відповіли мені.
— Дякую за інформацію.
— Та немає за щo!
Раптом ватажок ларегу звернувся до мене:
— Стоп, я бачив хлопця, схожого на тебе.
— Де та коли ви його бачили? — запитав я.
— Вiн втiк з мiста кiлка днiв тoму i просив сховати його.
— Від кого?
— Від монолитовців.
— Він, здаєтся, не зміг сховатися. Бо його неподалік від бункера спіймали та відвезли на базу свою базу Монолитовці.
— Щиро дякую вам. можна ще одне запитання?
— Валяй. — відповів ватажок.
— Як звали того хлопця?
— Сказав, щo Вова, йому близько двадцяти років.
Я відчув, як серце від цих слів почало стискатися, та з'явився страх що син мій, зараз у величезній небезпеці.
— Мій син у мабуть в них — подумав я, але з надією що він зміг втікти.
— Ми зможемо допомогти, — запевнив мене ватажок.