Зима

Серафім

Скляними очима дивлюся тобі в лице. Я сотні життів тому бачив його і вивчив. І не підібрати із тисячі слів слівце, Так само як не підібрати для тебе віршів. Мені не сказати тобі, як серце болить. Печаллю омите й обкусане іклами злими. Якби ж то чужими, якби ж то було чужими... Та навіть з машиною часу не верну цю мить. Мені більше не страшно у темряві. Крадькома Я думаю, як би побачити крізь вікно Хоч краєчком, хоч клаптиком, того чола, Що я так любив, хоч і гниле воно. Хоч черви проїли кожну букву твого ім'я. Хоч боляче згадувати кожну щасливу мить. Хоч я плював з високої башти на це життя. Хоч і бажання вернутись до тебе давно вже спить. Я продовжую чути твій голос і плач уві сні. Я продовжую переживати, страждати, корити. Я не знаю, як би я вижив з тобою у цій зимі. Але без тебе я точно не зможу в ній жити.

2024-01-03 19:46:17

Інші вірші поета

Три зозулі з поклоном Мить Квітковий режим Ти

Інші поети

Ляна

@Lyana_kob

Khokh..

@khloudm99

Кристина Белинская

@vlyublennaya_poetessa

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

13054

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12088