Серафім
@_Seraphim_
Двічі народжений
Блог Всі
Думки вголос
4
6
259
Чи ті?
Думки вголос
2
246
Новини
3
1
161
Книги Всі
Вірші Всі
Квітковий режим
Через голову мою квіти проросли Я нікого не прошу відновить мости Сад з гліцинії навкруг, демонів нема Лише я тут демон, лише я одна Лише я сміюсь в тиші крижаній Випий потім з квіточок ти смачний настій Через вени, м'язи, через кісточки В'ється рій гліциній, вийся же і ти Обвивай мене як в останній раз Через такий танець - давній декаданс Ми знайдемо правду, ми знайдемо суть Як нам ґлузд і розум, мила, повернуть? А ніяк, скажу я, з рота пелюстки Сипляться при подиху, рветься м'яз, кістки Кришаться як хліб, качкам на поживу Ось такий ось сюр квіткового режиму
1
2
14
Мить
Шепочуть ліси, дерева риплять Неначе бачили все У озера очі сонцем горять Але я дивлюсь поміж це Дивлюсь наче вітер у безлад листів Дивлюсь наче знаю все я І хочеться розказати усім Яка мені тут ця земля Вдивляюсь у небо, його блакить Промовить мені слова: "Затримайся, чуєш, затримайся в мить, Ніколи не будеш одна" У тебе є небо, його полотно, Тобі буде за оберіг Нехай воно давнє й далеко воно Але геть не знає літ Не знає печалей, окрім дощу Не знає твоїх ідей Ти знаєш - я тебе не пущу У вирій дурних людей Людей не простих, людей-недосяг Людей вічно мертвих і сірих Людей, яким віданий страшний страх Людей, таких зовсім не мирних І скільки б казати - мене не було Коли тут усе почалось Але я знаю, що небо могло І небу таки вдалось Ввібрати у себе холод ночей І темряву моїх пустот Воно в мою яшму вовчих очей Вдивлялось, залазило в рот Проникло в кожну мою клітину В кожну мою органелу І знало - не знайде вже там людину Як білосніжну перлу Я вся почорніла, уся плямиста Уся зі шматочків зібра‌та І не вийде з мене крутого намиста Я занадто життям пом'ята Дерева шепочуть, а небо гнеться І озеро тихо лежить Життя навпаки, життя так несеться Так зачекай же ще мить.
7
0
101
Ти
Вона йшла повільно, неначе пливла по невидимим хвилям простору. Вона світилась яскраво, як наднова у холодних воротах космосу. Її оточувала аура з ромашок, лаванди і шавлії, Схожа на буревій, вона йшла, і цей запах не полишав її. Вона сміялась, так дзвінко та влучно ставала злою. Вона вміла бути будь-ким, а вміла бути собою. Вона була дитиною, чиє дитинство нагло забрали. І не спитали. Ні дозволу, ні права не мали. Видно було, тримається гідно на публіці. Перехоплює подих кожному, хто в цій республіці. Хочеться вірити, що вона завжди така жива та мрійлива... Цнотлива, у всіх своїх сенсах, цнотлива. Ps. присвячується моїй подрузі Юрі. 22.08.23
1
2
56