Сон

Серафім

Вистріл в голову. Помутніння в лівій півкулі мозку. один нуль один нуль нуль один. Мамо, прошу, перестань клеїти дурня... Вистрілом в голову, темрявою в очах. Я виміряю всю свою досконалу печаль І передам її тобі прямо в ночах, Поки ти не спала і натирала емаль. Емаль свого ідеального воскового лиця. Емаль, що покрила кожну із рук твоїх. Емаль, що визнали б діамантовою. Знавця, Нам не знайти через тисячі й сотні літ. Вистрілом в голову, тумрявою повсюди. Ти зі сміхом життя у мене забрала? Кожна чортова пісня, всі мої букви - в нікуди. Як ти так потрапила, як ти туди дістала? Як ти змогла від живлення відключити? Чи ти овочем хотіла щоб залишився я? Треба було тобі щедро рушницю вручити. Та впасти навіки, щоб взяла до себе земля. Так страшно і боляче: прокинувся весь в тривозі. Не міг заснути, туди-сюди, ранок вже кличе. Назви мене, мамо, прошу, бур'яном при дорозі. Так ніби я далі дихатиму. Так, ніби, воно ще дише. "Воно", те що страхом не було переховане. "Воно", що жило в мені до цієї холодної ночі. Вільне серце. Заховане, застраховане, загальмоване. "Воно", що боїться тепер підняти нагору очі. Вистріл в голову. Помутніння в лівій півкулі мозку. Один, нуль. Мама - один. Я - нуль. Мамо, прошу, перестань клеїти дурня...

2024-10-09 16:41:58

3

0

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

2325

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12688