Могила
Серафім
Зламай мої кістки ніби вони лиш сірники. Застав приклонятись тобі і клянчити участі. Якби я не мав такої пекучої везучості Бачити тебе кожного дня, я би як двірники Згріб усе листя: згадки про тебе, спогади. Пішов би своєю дорогою кинувши здогади. Йшов би і думав, що одиноке життя. Та в осяянні, під приводом каяття Забіг би до церкви, може. А може і ні. Скоріше пішов би на могилу до діда. Сказав би: програв я у цій війні. Чекає на мене могила.
2023-09-01 18:43:00
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Так, така "везучість" пече до чортиків
Відповісти
2023-09-01 18:59:58
1
R E
Чорт, я не знаю що, але він шось в глибині душі торкає і відпустити не можеш
Відповісти
2024-01-03 21:28:48
1
Інші вірші поета
Щось про викохане Тролейбус Стіни німі Колючо-ріжучі
Інші поети
Momen ali
@momen_ali
Doesnt Matter
@Doesntmatter
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5211
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5868