Колючо-ріжучі

Серафім

Твоїми слідами маячить дорога туди, Де завершуються та ламаються материки Де земля прогинається від смутку й туги Де замість вина є лише жмені вини Де не вміють писати й говорити поети Де діти шукають живого Кайя для Герди Де слова розлітаються наче голодні смерди Знайшовши окраєчок хліба за секунду, як вмерти Я знайшов тебе там, де ніколи не мав би шукати Я знайшов твої ломи, все, що відкриє ґрати Я знайшов тебе прямо з-поміж твоєї ж варти Що так тихо й спокійно грала в дурня, в карти Я знайшов тебе, хоча, мабу́ть - не шукав, Але давно вже готував свій плацдарм Готувався до битви, до заповнених кров'ю ран Готувався, але важливо все ж, з чим стакан В мене під шкірою колючо-ріжучі, ти посміхаєшся То метелики мої дивно споруджені, геть не каються Вони так заграють до тебе, ластяться, граються Наче вміють любити, наче знають, що таке матриця Така щира, жива, справжня. Твоїми слідами туди, Де стеляться ріки бажань і життя без хули Чи могла б ти бути моєю? Скажи, чи могли би ми Жити наче ніколи смертними не були? P.s Коханій.

2024-07-27 21:58:52

6

0

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

4179

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13190