Колючо-ріжучі
Серафім
Твоїми слідами маячить дорога туди, Де завершуються та ламаються материки Де земля прогинається від смутку й туги Де замість вина є лише жмені вини Де не вміють писати й говорити поети Де діти шукають живого Кайя для Герди Де слова розлітаються наче голодні смерди Знайшовши окраєчок хліба за секунду, як вмерти Я знайшов тебе там, де ніколи не мав би шукати Я знайшов твої ломи, все, що відкриє ґрати Я знайшов тебе прямо з-поміж твоєї ж варти Що так тихо й спокійно грала в дурня, в карти Я знайшов тебе, хоча, мабу́ть - не шукав, Але давно вже готував свій плацдарм Готувався до битви, до заповнених кров'ю ран Готувався, але важливо все ж, з чим стакан В мене під шкірою колючо-ріжучі, ти посміхаєшся То метелики мої дивно споруджені, геть не каються Вони так заграють до тебе, ластяться, граються Наче вміють любити, наче знають, що таке матриця Така щира, жива, справжня. Твоїми слідами туди, Де стеляться ріки бажань і життя без хули Чи могла б ти бути моєю? Скажи, чи могли би ми Жити наче ніколи смертними не були? P.s Коханій.
2024-07-27 21:58:52
6
0
Інші вірші поета
У мене з'їхав дах (Сорі) +1 програне життя Бігодоріжка Про кохання
Інші поети
Mira
@mira_sama
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2491
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12593