У мене з'їхав дах (Сорі)

Серафім

Твій адеколон із присмаком раю. Не питай, бо ж сама я не знаю, як воно? Це невинне єство. Так, ніби-то воно насправді було. Твої очі палають ясніше зірки. Так зажди, можливо здалось. І мені, знаєш, тут мені не судити, От і знову це все почалось. Твої вени так ніби ріки Нанизали на себе кістки, "Не дивися на мене. Тихо!" "Зачекай, ну все, добре. Зажди". Твої губи гіркіші печалі. Хоч для кожного вона своя. "Ось і все, я себе втрачаю. Заплямив ти моє життя". "Що це я? Що такого зробив?" "Народився, це й так зрозуміло!" Раз і все геть розтало, як дим І в думках моїх знов роз'ясніло.

2019-04-02 05:21:57

Інші вірші поета

Ти. Сумніви. Невизначенність. Коханій Агонія 20 (Сама)

Інші поети

Томас Глинвайн

@tom_glinvayn

-Rayures

@Catalina_P

Fos_siL

@Fos_siL

Схожі вірші

Всі

Why?

Лунная Лапа

I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?

8381

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11394