Ти
Серафім
Вона йшла повільно, неначе пливла по невидимим хвилям простору. Вона світилась яскраво, як наднова у холодних воротах космосу. Її оточувала аура з ромашок, лаванди і шавлії, Схожа на буревій, вона йшла, і цей запах не полишав її. Вона сміялась, так дзвінко та влучно ставала злою. Вона вміла бути будь-ким, а вміла бути собою. Вона була дитиною, чиє дитинство нагло забрали. І не спитали. Ні дозволу, ні права не мали. Видно було, тримається гідно на публіці. Перехоплює подих кожному, хто в цій республіці. Хочеться вірити, що вона завжди така жива та мрійлива... Цнотлива, у всіх своїх сенсах, цнотлива. Ps. присвячується моїй подрузі Юрі. 22.08.23
2024-06-26 20:39:31
1
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
R E
Вау. Кульбабки описують дуже сильно. Магічний вірш.
Відповісти
2024-06-26 20:42:31
1
Серафім
@R E Це не випадковість... Зараз розповім в пп.
Відповісти
2024-06-26 20:48:13
1
Інші вірші поета
Сіжка Не бути Смола Гра (Вимкни світло)
Інші поети
R..
@Djihad
Alina Bush
@alina_bush
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4766
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2703