Гра (Вимкни світло)
Серафім
Вимкни світло, Занадто світло. В темній кімнаті З табачним димом. Й не треба казати Що я не курила Це лиш гра, я одна Біля мене лиш тіло. Вимкни світло, Хоч я тут сама. Та витаю у пір'ях космосу. Вибачай, що тебе нема, Вибачай, що без голосу. Я не хочу, щоб ти сумував, Забувай мене кожну хвилину. Ти для мене Великим став, Я для тебе не стала Єдиною. Та нічого, я не прошу Бо немає вже в тіла пам'яті, Я давно вже простила тебе Це лиш гра у яку не грали ми.
2019-01-21 14:45:07
10
0
Інші вірші поета
Двічі народжений Ти. Сумніви. Невизначенність. +1 програне життя Ти пішов (Яну) 2
Інші поети
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3647
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12971