Ти.
Сумніви. Невизначенність.
Твоє серце в моїй кривавій долоні.
Твої руки запутані в непривітній на перший погляд, суцільній залежності.
Наші душі перейшли усі можливі пороги.
Потрапили мої думи печальні в залізну хватку твоєї належності.
І стала в мить я до тебе прикута.
Хоч і число километрів конвульсійними рухами било у тіло.
Твоє проникнення-мука приємно відчутна.
Молюсь, щоб ось це почуття ніколи мене не відпустило.
І жаль рине в серце гострим ножем.
Мрійливі усмішки, грайливо-пристрасні моноги не будуть тобою почуті.
Твої прекрасні слова-бажанним вогнем
В мої перемінні думки. Навіть в безодні болючій не будуть мною забуті.
Безвинні уста твої припорошені ніжністю.
Сонячноликий образ з ароматом цитрусових та присмаком гіркуватого віскі.
Рими твої з народження кропимі проникливістю.
Відбитки твої є паролем до мого серця, а голосу потоки надиво близкі.
Так випадково пил із любові потрапив до ока.
Геть ненавмисне ти став моєю звичкою, проник до душі та звільнив від безвиході пут.
І душа ледь трохи схилилась до Бога.
Але все ж життя та цікавий всесвіт, сама я незмінно схожа на непотрібний нікому брухт.
А може не варто так сильно кохати?
Скільки разів опаленні та поламані крила завдавали болючих падінь?
Регулярно мушу з думок сумніви дурні виганяти.
Але ж моя особа готова на все, тільки би вічно блукати у вирої із видінь.
Ти пробачиш мене, якщо одним ранком я зникну?
Ти забудеш мої написанні чорнилом та кровью, занурені у самий відчай слова?
Якщо зможеш, тоді я покину все миттю
І, швидкоплинучий час, що залишився, проживу у своїх болючих зривах одна.
14.08.2019
12
4