Мавка
Стефанія
Вона в руках тримає книжку, Її думки - самі слова. Лежить собі тихенько в ліжку, а в узголів'ї спить сова. Вікно показує реальність: Самотня ніч, холодний ліс. Вона забула цю банальність Їй лісовик гостинця ніс , Їй вітер коси заплітає, Вона вночі майструє сни Вона й сама того не знає, Що стала первістком весни... Вона в руках тримає книжку, Її думки -самі слова. Лежить собі тихенько в ліжку Самотня мавка лісова
2018-07-22 15:05:58
31
19
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (19)
Есмеральда Еверфрі
Дуже крутий вірш, справді, захоплює подих. #засоветован
Відповісти
2018-07-25 19:45:13
2
Химера Зеленоока
Тонко і атмосферно. Схоже на мереживо павутиння. Захоплює. #засоветован
Відповісти
2018-07-25 20:03:00
3
Vita Riter
Круто! Я тоже люблю мифологию! #засоветован
Відповісти
2018-07-26 08:48:18
2
Інші вірші поета
Жива @@@ А буває ти падаєш і... Вечорниці
Інші поети
Аліна Собакар
@alina_sobakar_vz2e
Solo Frau
@frausolo
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12865
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
5061