Moon
Есмеральда Еверфрі
Заглядає місяць у моє вікно - Серед ночі сяє друг мій мовчазний: Хоч я маю спати вже давним-давно, Думаю про погляд тихий і сумний. І про срібну ковдру, що він постелив По усьому двору, і по всій землі. І про те, як ніжно нею він накрив, Щоб я довго спала в мирі і теплі. Що ж, добраніч, друже, повний вічних див. Ти приносиш спокій і душі моїй. Дякую я Богу, що тебе створив І послав посіять в нас святий спокій.
2018-04-29 00:08:55
9
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Есмеральда Еверфрі
@Anonim , вельми вдячна, за таку приємну оцінку мого вірша)
Відповісти
2018-04-30 13:33:32
1
Asteriya
Красиво і витончено 😳😊😻
Відповісти
2018-12-26 20:48:02
1
Есмеральда Еверфрі
@Asteriya дякую) нічна атмосфера надихає
Відповісти
2018-12-26 21:30:47
1
Інші вірші поета
Казки Енергозбереження В нас сім'я є на селі До Нового року залишився день
Інші поети
Diamond Darkwood
@RandxmHuman
GannMorgana
@GannMorgana
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5679
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2162