Мені знову не буде боліти душа
Мені знову не буде боліти душа,
Коли ти, коли він, коли всі навкруги
Будуть мчати із тим, хто за край вируша.
Їй даремно, байдуже в обіймах пурги.
Не лунатиме сміх, не прорветься сльоза,
Через щит із холодно-сталевих думок.
Та крізь очі блищить льодова бірюза,
А до стану «мороз» залишився лиш крок.
Вона звинеться* тихо клубочком шипів
Поміж яв, поміж марень, під шепіт хвилин,
І розважить її теплий книг шелест-спів
По-під зорей з багряно-іскристих вуглин.
Зодягнеться у сяйво північно-нічне,
Чай з меліси хоч трохи її збадьорить.
Хай даремність усю Час мечем відітне:
Ту струну, що різким дисонансом звучить.
Мене знову не буде боліти душа,
Хоч насправді не спить, і правдиво жива.
Їй байдуже, здається, бо вас не втіша,
Та й себе людям рідко коли відкрива.
*звинеться - те саме, що згорнеться.
2020-04-03 05:03:59
7
0