Інтерлюдія
Есмеральда Еверфрі
Загубитися знов між реальністю й дивними снами, Маски знявши, побути хоч вечір звичайними "нами". Пам'ятати, що там десь залишились сотні страхів, Та сьогодні ми щирі, без всяких "але" чи "напів", Без маніфестів, продуманих гасел, диких теорій Давай вип'ємо чаю, про книги в руках поговорим. Давай заплануємо, що нам робити опісля, Коли вимкнуть Війну й повернемось у наше місто. Як раніше не буде, та й ми вже напевно інакші, Не питай, чи кращі, чи гірші. Лиш набагато старші. Озирнувшись, всміхнімось колишнім дуже наївним "нам", Та крокуймо далі. Над серцем саднить знов шрам. 12.04.2022
2022-10-10 17:56:35
17
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Есмеральда Еверфрі
@Лео Лея що сказилась, то твоя правда😅 Дякую, твої коментарі - то як окрема ніша у мистецтві)
Відповісти
2022-10-10 18:28:02
1
Лео Лея
@Есмеральда Еверфрі Дивись, бо загоноруюсь😉
Відповісти
2022-10-10 18:29:13
1
Есмеральда Еверфрі
@Лео Лея нічого, там зверху шлюз, сильно кирпу не подереш)
Відповісти
2022-10-10 18:30:00
1
Інші вірші поета
Для неї Час Моя Самотність Чи чуєш? Легке перо змінив тепер есток
Інші поети
GRAFO
@grafo
LenaLee97
@LenaLee97
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
13933
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904