Крила
Зупинка. Цей стан триває хвилину, а може - вічність. Навколо зависло без ліку дрібних шматків Моріону'. Гострішого за легендарні мечі двосічні, Темнішого й важчого від всіх залізних зір*, Здається, що кожен уламок пронзає спину, І рани численні нещадно горять, саднять... Ось так, насправді, зростають душевні крила; І так, напевно, навчаються відпускать Минуле, що стало аж надто тісним й далеким; Обрáзи, що тягнуть на дно й лихоманять кров; Той гонор, що надгарячим питвом ацтеків" Стискає в безжальних лещатах хистких умов І норм... цінувати фізичні (й не тільки) шрами На спúні, упавши, вставати і, попри біль Летіти, торкаючи крильми сталеві хмари, Свій шлях торувати, якщо вже відома ціль. ' - чорний кварц * - гіпотетичний тип зорі, помітити яку можна, лише використавши датчик інфрачервоного випромінювання. Має надзвичайно велику силу тяжіння " - ацтеки убили конкістадора Педро де Вальдівію, заливши йому розпечене золото в горло.
2022-01-18 22:16:22
10
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Есмеральда Еверфрі
можливо колись, зараз сил навіть на творчість майже не лишається 😅
Відповісти
2022-01-19 09:36:15
1
Есмеральда Еверфрі
це точно)
Відповісти
2022-01-19 09:41:02
Подобається
Лео Лея
для цього потрібна сміливість і час) ні того, ні іншого на даний момент нема, та й писати почала більше українською... Іншим словом, стала трохи ледача думати, та й свої вірші на критику чомусь зараз не хочеться 😉 може, колись... Дякую за оцінку)
Відповісти
2022-01-19 12:08:41
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11869
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2363