Ти
Ти сховала всі рани на самому дні
Своїх омутів листопадово-сумних.
Пальці грають мінорні акорди сумні,
Котрих час відібрати у тебе не встиг.
Ти зуміла забути про власну печаль,
Що закована, спутана струнами слів.
Без вагання крокуєш в незвідану даль
Шляхом тих, кого світ так і не зрозумів.
Ти навчалась з усмішкою йти по життю,
Навіть знаючи про неминучість падінь.
Ловиш вітер волоссям й, віддавшись чуттю*,
Уявляєш небачену ще височінь.
Ти тримаєш удар, ігноруючи біль,
Ігноруючи силу-силенну образ.
Хай часом із вуст сипляться перець і сіль
Поміж стриманих, злегка холодних тих фраз.
Тільки темної ночі, закрившись одна,
Гірко плачеш від в книгах прожитих страждань.
Забуваєш про сталь, відчуваєш сповна,
Що самотність - не завжди найкраще з бажань.
*чуття - тут в значенні "інтуїція"
2021-01-02 08:29:52
9
2