Біле чи чорне?
Есмеральда Еверфрі
Біле чи чорне? Світло чи тьма - Ворон не змінить колір крила... Слово чи тиша? Голос вітрів Веде крізь відгомін віків... Що обереш? В пориві душі Пісні слова тримають чужі. Сонце чи Місяць? Суть їх побач, Але від мудрости не заплач... Сила у чім? Лев грізний, але Чахне і він, бо тіло старе... Слабкість де є? Спалах і грім Поряд завжди, та смерть в чімсь однім... Мудрість людська - туманні знання Не давніші за світу буття. Силою ти силу не скориш - Зло злом ніколи не побореш. Біле чи чорне? Тон двобою Б'є по струнах нас із тобою. Вибір чийсь ледь не став летальний: Світло чи тьма? Твій шанс останній..
2019-01-24 18:29:59
13
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Джек Пот
Це це для мене шедевир
Відповісти
2019-01-25 11:46:12
Подобається
Есмеральда Еверфрі
@Джек Пот дякую велике😊
Відповісти
2019-01-25 14:21:46
Подобається
Інші вірші поета
Лиши мене Ідейний батл Самообман Клубок протирічч
Інші поети
Воланд Дарсі
@nikita_rastorguev
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4895
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12284