Опівнічні запитання
Есмеральда Еверфрі
Хто сяє світлом нам темної ночі? Чи це лиш відблиск старого чогось? І чи горить душа моя для когось? А чи палає хоч? Погляну в очі... Хто мовить може: «Знаю суть свою. Зусилль не шкода давніх ні на мить»? Знайдіть такого - розум вже тріщить, Змагаючись із світом у бою. До чого призведе все ж вибрана дорога? І буде що, як нагло не піду по ній? Моє життя: це пазл чи чистий ще сувій? Чому за мною всюди йде тривога? Де край реальності і де межа знання? І що, як раптом все давно не так? Тоді всі норми, догми, звук і смак, І час, і простір варті знищення. А що, як я уже не я, і хто ця нова сторона? Як знак шукать вночі? Де повернуть? Почавши, чи скінчу я вчасно путь? Та лиш звучить у відповідь струна...
2019-02-04 19:34:58
7
0
Інші вірші поета
Як ляжуть букви Замріяний погляд З усіма буває... Інтерлюдія 2
Інші поети
JESS Rose fortune
@rosefleurfortune
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13165
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
4485