Осінній шлях
Есмеральда Еверфрі
Осіння позолота вкриє шлях На сотні верств. Навколо ні душі. Зчорнілий посох знову у руках, А кроків ритм зливається в вірші. Вітри, мов невидимки-пустуни, Зривають плащ із задубілих пліч. Позаду стихнув відгомін струни, Залишивши із степом віч-на-віч. Зсивілі хмари кубляться до сну - Сьогодні сонця не було й не буде. Дістану аркуш, злегка ним струсну, Й запишу те, чого боюсь забути. Химерні тіні в танці оживить Палке багаття і, забувши втому, Я розтягну цю фантастичну мить На жовтня ніч, згадавши тишу дому. Їдкий туман розгонить рештки слів, І новий день, позбавлений від марень, На чоботах пилюгою осів, Лиш тіло зрідка ще тривожать шрами.
2020-11-29 07:30:17
7
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Есмеральда Еверфрі
І вам дякую за теплі слова😉
Відповісти
2020-12-20 21:40:37
Подобається
Інші вірші поета
Чим цікаві інтроверти Енергозбереження Книгоман Десь в області серця...
Інші поети
Thomas Agud
@thomasagud
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14359
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523