Віснице
Есмеральда Еверфрі
Моя віснице волі, присяд на хвилину, Дай погладити пір'я, заглянути в очі. Запали в мені іскру польоту, хай злину, Заспіваю із вітром безмежної ночі. Моя віснице тиші, нового старіння, Когітків не боюсь, руку не відсмикну. Вбережи від чергового з скелі падіння, Може Долю свою щиросердно гукну. Моя віснице змін, загорни в крила тіло, Передати дозволь усі радощі й сни. Заховай від тривоги аби не боліло, Коли вирішу з клітки втекти на лани. Моя віснице спокою, випусти пісню, Переливи дзвінкі та приглушене тло. Проведи через душ збайдужілих стерню, Хай до нас не торкнеться очищене зло. Моя віснице сили, секрету життя, Поможи перейти через мури вагання. Швидкісний переліт, лісове укриття, До ночі вимушене знов чекання.
2019-09-09 12:42:38
3
0
Інші вірші поета
It is you Я не боюся... Часом Самообман
Інші поети
Bint __Abdoolrahman
@bint_abdoolrahman
mrs_nali
@mrs_nali
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11803
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4305