Прокинься сьогодні вранці

Есмеральда Еверфрі

Прокинься сьогодні вранці (а може, уже опівдні), Без поспіху з'їж сніданок, тарілки помий брудні. Ти завжди кудись прямуєш, та в цей карантинний час Залишся у себе вдома, без зайвих бравад, обрáз. Читай неймовірні книги чи фільми дивись цікаві - Усе, на що так бракує зазвичай години-дві. Проглянь список справ, роками відкладених «на колись», Незвичні знайди рецепти - вечерею вже займись. Із друзями через Skype, Discord чи Facebook спілкуйся; Пограй із сім'єю в ігри - вона ж зараз вдома вся. Прослухай старі плейлисти; пиши, врешті, свій роман; Вивчай іноземну мову... Справ різних ще океан. Ляж спати аж перед ранком (між кілець Дракона-Муза), А завтра можливо небо весняна прорве гроза... І досить уже волати « навіщо цей карантин?!» - Країни усі ніколи не підуть дарма на спочин. #togetherathome

2020-03-27 22:16:39

6

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12085

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4612