Дурман брехні
Дурман брехні витає у повітрі, Ховаючись між сторінок реклами. Усі слова настільки приторно-привітні, Що страшно зустрічі із вашими думками. Ви з усмішкою вдарите у спину, Із вибаченням витрете клинки. Не знати б вас ні в злу, ні в добру днину, Та у житті бувають помилки. Хоч раз та підсковзнуся на дорозі, Зверну на темну сторону буття. І знов побачу на тривог морозі Всі найстрашніші світу почуття. Холодні вирла препарують душу, Доки уста ведуть у мочарі. До щирості, на жаль, вас не примушу, Натомість розпалю снів ліхтарі. Можливо, в них сховаюсь від обману, Що переплів усі життя вузлами. Та не знайти там ліків від бурану Мрій-планів, пошрамованих прутами.
2020-01-13 15:29:34
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Есмеральда Еверфрі
рядок чи стовпчик?
Відповісти
2020-01-13 16:40:53
Подобається
Есмеральда Еверфрі
Дякую))).
Відповісти
2020-01-13 17:14:03
Подобається
Есмеральда Еверфрі
еммм...ну, не знаю - мені наче підходить))). ще завтра на свіжу голову гляну - може що і зрозумію;).
Відповісти
2020-01-13 17:15:00
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5993
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5304