Веди...
Есмеральда Еверфрі
Життя і світ невпинно намагались Загнати її в рамки своїх норм, Вогонь з очей прибрати, й не стидались Для цього розпочати лютий шторм. Найперше відучали лити сльози, Хай навіть все нутро її стиска, Хай вся тремтить, неначе б'ють морози Зсередини, та сліз не відпуска. Опісля лікували в ній відкритість, Довіру, безкорисність і любов. Сміливі мрії й ще дитяча щирість Безжально відсікалися слідом... Її загнати в рамки не вдалося, Та в камінь серце все ж таки вдягли. Скаліченій, як тяжко їй жилося У темряві, між серенад пурги*. Вони забули Того, Хто віддавна За неї заплатив сповна ціну. Хто світлом невідступно, ніжно, плавно Проходив крізь агресії стіну. Вогнем життя, легким поривом вітру Збудив її, заковану в льоди, І вже наступну за свободу битву Вона зустріла впевненим: "Веди..." * - в значенні "хуртовина, віхола"
2021-02-15 07:55:54
22
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Есмеральда Еверфрі
дякую))) чесно, поки ти не написала, я й не помічала😅😅 навіть здивувалася, про що взагалі мова) потім вирішила перевірити припущення, і так, виявляється, справді потрапила у "Вибір...")) дякую ще раз🙃😊
Відповісти
2021-02-16 13:08:07
1
Лео Лея
Вітаю! Вітаю! Молодець! Гарний вірш, дуже добре написаний. Решту ти й так від мене чула))
Відповісти
2021-02-24 15:04:35
1
Есмеральда Еверфрі
@Лео Лея 🙃🤗
Відповісти
2021-02-24 15:11:46
1
Інші вірші поета
Злудопад Легке перо змінив тепер есток Десь в області серця... Опівнічні запитання
Інші поети
Anntuanetta
@Anntuanetta
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11461
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1430