Веди...
Есмеральда Еверфрі
Життя і світ невпинно намагались Загнати її в рамки своїх норм, Вогонь з очей прибрати, й не стидались Для цього розпочати лютий шторм. Найперше відучали лити сльози, Хай навіть все нутро її стиска, Хай вся тремтить, неначе б'ють морози Зсередини, та сліз не відпуска. Опісля лікували в ній відкритість, Довіру, безкорисність і любов. Сміливі мрії й ще дитяча щирість Безжально відсікалися слідом... Її загнати в рамки не вдалося, Та в камінь серце все ж таки вдягли. Скаліченій, як тяжко їй жилося У темряві, між серенад пурги*. Вони забули Того, Хто віддавна За неї заплатив сповна ціну. Хто світлом невідступно, ніжно, плавно Проходив крізь агресії стіну. Вогнем життя, легким поривом вітру Збудив її, заковану в льоди, І вже наступну за свободу битву Вона зустріла впевненим: "Веди..." * - в значенні "хуртовина, віхола"
2021-02-15 07:55:54
22
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Есмеральда Еверфрі
дякую))) чесно, поки ти не написала, я й не помічала😅😅 навіть здивувалася, про що взагалі мова) потім вирішила перевірити припущення, і так, виявляється, справді потрапила у "Вибір...")) дякую ще раз🙃😊
Відповісти
2021-02-16 13:08:07
1
Лео Лея
Вітаю! Вітаю! Молодець! Гарний вірш, дуже добре написаний. Решту ти й так від мене чула))
Відповісти
2021-02-24 15:04:35
1
Есмеральда Еверфрі
@Лео Лея 🙃🤗
Відповісти
2021-02-24 15:11:46
1
Інші вірші поета
Приготуй мені кави... І кожен бореться... Осінній етюд Тиша
Інші поети
Ай
@bisovadivchina
JYA
@JYAY
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2333
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4635