Веди...

Есмеральда Еверфрі

Життя і світ невпинно намагались Загнати її в рамки своїх норм, Вогонь з очей прибрати, й не стидались Для цього розпочати лютий шторм. Найперше відучали лити сльози, Хай навіть все нутро її стиска, Хай вся тремтить, неначе б'ють морози Зсередини, та сліз не відпуска. Опісля лікували в ній відкритість, Довіру, безкорисність і любов. Сміливі мрії й ще дитяча щирість Безжально відсікалися слідом... Її загнати в рамки не вдалося, Та в камінь серце все ж таки вдягли. Скаліченій, як тяжко їй жилося У темряві, між серенад пурги*. Вони забули Того, Хто віддавна За неї заплатив сповна ціну. Хто світлом невідступно, ніжно, плавно Проходив крізь агресії стіну. Вогнем життя, легким поривом вітру Збудив її, заковану в льоди, І вже наступну за свободу битву Вона зустріла впевненим: "Веди..." * - в значенні "хуртовина, віхола"

2021-02-15 07:55:54

22

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Есмеральда Еверфрі

дякую))) чесно, поки ти не написала, я й не помічала😅😅 навіть здивувалася, про що взагалі мова) потім вирішила перевірити припущення, і так, виявляється, справді потрапила у "Вибір...")) дякую ще раз🙃😊

Відповісти

2021-02-16 13:08:07

1

Лео Лея

Вітаю! Вітаю! Молодець! Гарний вірш, дуже добре написаний. Решту ти й так від мене чула))

Відповісти

2021-02-24 15:04:35

1

Есмеральда Еверфрі

@Лео Лея 🙃🤗

Відповісти

2021-02-24 15:11:46

1

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1720

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4501