Замріяний погляд

Есмеральда Еверфрі

Замріяний погляд клинком мимоволі Прохожих прошпилює куртки, шапки, Слова ті шукає між хмарами й долі*, З яких нанизає вогненні рядки. Упевнені кроки, в думках же - безладдя, Лиш кров переносить набатом мотив Пісень, ненаписаних жодним із скальдів, Віршів, що почути зумів ти один. Душа неспокійна - здається, ще трохи, І зможеш піднятись в небес височінь. Та крила трима гравітації спротив І острах можливих в безодню падінь. В кишені вже майже заповнений зошит, На пальцях так звичні сліди від чорнил. Хтось інший сказав би: "Спинюся вже, досить. Однак це не більше, ніж букви і пил." Смішні вони, ті, хто ніколи не марив У ритмі з химерним булатом із слів Зливатись, наносячи фрази-удари По тінях в'язких підсвідомих страхів. Невидимі іншим численні мозóлі І шрами від зірваних з себе личин. Замріяний погляд клинком мимоволі Сягає таємних у душах глибин... * - тут в значенні "внизу"

2021-02-02 06:16:42

5

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Есмеральда Еверфрі

Напевно тому, що пишу їх для себе, Карбую різцем кожні слово і знак. В них маю спочинок і певну потребу, І свій впорядковую в думах бардак. Вибач, що так пізно відповіла - ледве викроїла час зайти в СБ😅

Відповісти

2021-02-10 12:45:14

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11523

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

1992