Замріяний погляд
Замріяний погляд клинком мимоволі
Прохожих прошпилює куртки, шапки,
Слова ті шукає між хмарами й долі*,
З яких нанизає вогненні рядки.
Упевнені кроки, в думках же - безладдя,
Лиш кров переносить набатом мотив
Пісень, ненаписаних жодним із скальдів,
Віршів, що почути зумів ти один.
Душа неспокійна - здається, ще трохи,
І зможеш піднятись в небес височінь.
Та крила трима гравітації спротив
І острах можливих в безодню падінь.
В кишені вже майже заповнений зошит,
На пальцях так звичні сліди від чорнил.
Хтось інший сказав би: "Спинюся вже, досить.
Однак це не більше, ніж букви і пил."
Смішні вони, ті, хто ніколи не марив
У ритмі з химерним булатом із слів
Зливатись, наносячи фрази-удари
По тінях в'язких підсвідомих страхів.
Невидимі іншим численні мозóлі
І шрами від зірваних з себе личин.
Замріяний погляд клинком мимоволі
Сягає таємних у душах глибин...
* - тут в значенні "внизу"
2021-02-02 06:16:42
6
1