Самообман

Есмеральда Еверфрі

Так хочеться повірити у краще, Змиритися із тим, що я слабка, Що в моїй пісні ще не все пропаще, І не зазнаю вже від долі тумака. Віддати право вибору дороги, Свідомо не боротись за своє, Забути смак тяжкої перемоги, Чекати що ніхто не зацькує. Не рватись більше із чужої клітки... От тільки світ не прийме все одно. Черговий раз зроблю собі замітки, Що всім навколо байдуже давно. І не тривожить розум наш сумління, Совість і честь розвіяні віками. До долу крила гне земне тяжіння, А образ світлий опада шматками. Самообман заманює в трясину, Ламає й нищить гірше слова й зброї. Хтось виплітає в ньому павутину, Через яку ідуть «нові герої».

2019-10-07 09:29:04

Інші вірші поета

ми з тобою Міський мотив Тиша Даремності вир

Інші поети

jiminshyim

@jiminshyim

Нікіта Калюжний

@niki_taka_

Семіраміс

@stets

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

2596

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12534