А знаєш...

Есмеральда Еверфрі

А знаєш, нас покинуть ще не раз, Всі ті, чиї ми здійснювали мрії. І раптом перетворимось в баласт Для тих, кого тягнули з безнадії Угору. Нам ніж у спину встромлює не брат Чи ладо*, хоч весь час здавались ними. У них серця, на жаль, граніту шмат, Та й душі їхні бачаться пустими, Мов прірва. І, знаєш, до людей нести добро Так боляче, й здається, що даремно Рвеш жили чи приймаєш під крило, Бо знищують, бо втоптують на дно Безжально. Ти дивишся на тих, хто без вагань Іде по головах, а часом і «по трупах», Все думаєш, що може твій вогонь Слід в меч перетворити, всім на острах І помсту. А знаєш, нас підставлять ще не раз, Бо їх інакше просто не навчили. Та якщо зникне світло з-поміж нас, То значить, в світі людяність вже вбили Назавжди. *ладо - архаїзм. Означає коханий, милий, «світло моїх очей» і т.д.

2020-04-08 06:10:09

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Есмеральда Еверфрі

спасибо. Решила немного поэкспериментировать.

Відповісти

2020-04-08 09:34:44

Подобається

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

40

11

1823

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1262