Як часто чуєш нарікання у свій бік
Andrii Katiuzhynskyi
Як часто чуєш нарікання у свій бік: - Який злиденний він, я міг би стати ліпше! Ти справ не май з людьми такими більше, Комусь доводити що-небудь - уділ слабких! Людей навколо вистачає неприхильних, Ти будеш завжди, мов більмо на оці, для таких, Судити і повчати - нема нічого кращого для них, Начхай на цих істот - ти надто сильний! Ти розкажи цим вередливим упирям, Що не бояться ані чорта, ані Бога, В них у майбутньому одна дорога- Бути розчавленими гнітом власних карм!
2020-11-07 07:59:48
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую!
Відповісти
2020-11-07 08:49:01
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую!
Відповісти
2020-11-11 14:05:43
Подобається
Інші вірші поета
Туманна казка Одна з небагатьох Ніхто не зна людської сили меж Лісова ідилія
Інші поети
Foxy Soul
@Foxy_Soul_
Adara Halley
@adarahalley
_Юпитер_
@_Cuddlies_
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
3110
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12348