Лісова ідилія
І джміль, що голосно гуде над лукою, І дуб, який розкинув в небо віти, І лось, який на водопій іде прилукою, Усі вони - друзки тривимірного світу. Ялина, що від вітра гнеться подиху, Зозуля, що кує на гілці клена молодого, І комарі, що не дають нікому продиху, Усі вони - частини простору одного. Кульбаба жовта, що розквітла зранку, Бурий ведмідь, який до меду ласий, Старий лісник, що люльку запалив на ґанку, Усі вони - живуть в одному часі.
2020-12-13 07:53:22
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Можливо, але обіцяти не буду, якщо вважати поета художником слова, то це такий собі пейзаж, але, якщо згадати Моне - батька сучасного імпресіонізму, то він пів життя малював свій сад і ставок з лататтям, так що хто зна, ліс можна описати багатьма способами!
Відповісти
2020-12-13 08:01:41
Подобається
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2425
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2043