Вічний плач
У Мертвім лісі, овіянім снами, Над драговинами і болотами, Де не врятує меч або пернач - Стоїть тужливий вічний плач. Це плач померлих у бою героїв І душ, загублених під час численних воєн; Це плач старої матері, дружини, Що не діждалась чоловіка або сина. Це плач дітей, у лісі заблукалих, Істот лісних, що так від людства постраждали; Це плач утоплених відьом-дівчат - І душі у болоті плачуть і кричать. Не може стогін приховати ліс безмежний, Тож мандрівник в лісах тих обережний, Бо варто тільки у болотах заблукати - Довіку буде подорожнього душа волати. У Мертвім лісі, овіянім снами, Над драговинами і болотами, Де водяник царює бородач - Стоїть невтримний вічний плач. Пернач - булава
2020-11-26 06:38:54
6
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Velles
@Andrii Katiuzhynskyi мой роман тоже пишется не по сюжету, а скорее по наитию. Сам живёт своей жизнью, и на меня особо внимание не обращает. Вот сейчас он вообще от меня отгородился и пускать к себе не хочет😀. А то что я написала выше, это тоже фантазия вызванная вашим творением
Відповісти
2020-11-26 07:34:53
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Надеюсь, что в ближайшее время Вас всё-таки посетит Муза и Вы снова сможете писать! А на счёт продолжения, обещать - не буду, но если меня вдруг посетит какая-нибудь оригинальная идея, кто знает, может из этого что-то и выйдет!
Відповісти
2020-11-26 07:47:36
1
Velles
@Andrii Katiuzhynskyi спасибо. И буду надеяться, что и вас посетит муза и в таком необычном доя вас плане🙂
Відповісти
2020-11-26 07:51:41
1
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3236
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10997