Пасажирка вагону#2
Щодня вона сідала в Зерновому на потяг приміський,
Виходячи пізніше за мене лиш на зупинку;
Завжди задумлива - в очах її вселенські смуток й біль,
В них лід печалі не танув ані літом, ані взимку.
Сідав навпроти я, але на місці на своєму
Вона, здається, і не помічала погляд мій;
Вирішувала незнайомка та складну дилему -
Що день прийдешній знов готує їй.
Хутір Михайлівський - кінцева станція її,
Дивився кожен день на неї я всього хвилин п'ятнадцять,
І ті хвилини мій перевертали світ;
І добре, що про це вона не зможе здогадаться.
2021-01-02 06:40:57
6
1