Гавайська легенда про червону квітку
Охія - перше дерево, що пробива застиглу лаву, На нім росте червона квітка - лехуа; Та я не раджу вам зривати квітку ту криваву, Це - символ вірності й кохання на Гавайських островах. Серед чоловіків був Охія самим вродливим й сильним, А Лехуа - найкрасивішою серед дівчат вважалася не без підстав; Та коли Охію побачила Пеле - вогню богиня, То захотіла - щоб він її коханцем став. Рибар відмовив їй - лиш Лехуа була для нього мила, Пеле розгнівалась й на дерево перетворила юнака; Богам же стало шкода дівчину, і щоб та гірких сліз не лила - Її зробили квіткою - аби закоханих не роз'єднала Вічності ріка. Доки цвітуть на дереві квітки червоні - Повітря завжди буде теплим і безхмарним, Якщо ж зірвати квітку - дні одразу настають холодні - Так Лехуа в розлуці сумує за коханим. Пеле - богиня вогню і вулканів Рибар - тут рибалка, рибак
2020-11-22 07:12:51
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Velles
Красивая легенда. И символическая. Цветущее дерево как любимая с любимым... очень красиво
Відповісти
2020-11-22 08:08:53
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Благодорю Вас!
Відповісти
2020-11-22 08:10:07
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Так, за сучасними нормами я бачу, що в українській мові зараз намагаються не вживати слово самий в найвищому ступені, 20 років тому, коли я вчив мову у вузі вживалися обидві форми найвищого ступеня, мабуть, Ви праві але поезія це не математика, і якщо вживати найвищий ступінь так як Ви говорите, вірша не буде взагалі!
Відповісти
2020-11-24 09:27:46
Подобається
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2252
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3813