Прикраси в волоссі
Бізельмоній
Квіти спадають з вінку, В'януть під п'ятами тиші. Так страшно іти у садку, Коли вітер жахи колише. За деревом стогне страхіття, Під кущиком чути чийсь лай, Так соромно йти в самотині, Коли знаєш, що зовсім не сам. Жахають не так дивні звуки, Боюсь не дерев довгов'язих, І страх наганяють не духи. Не че́реди дивних оказій. Це просто панічні ті крики, Що голос нічий не вспіває. Це верески чорної тиші, Що лиш темний мешканець знає. Спадає останняя квітка, Немає прикрас у волоссі. Згасає остання надія, Що приймуть мене як гостю...
2019-02-22 22:29:56
21
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Есмеральда Еверфрі
То прекрасно, Бі). Так...так казково і реально водночас, ти молодець).
Відповісти
2019-02-22 22:43:43
1
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
👏👏👏👏
Відповісти
2019-03-28 19:42:57
1
Бонні
Атмосферою нагадує деякі пісні "Zwyntar", зокрема "Білим снігом"
Відповісти
2023-08-30 06:00:49
Подобається
Інші вірші поета
Жадана зустріч Співавторство в усій красі Серце в шоколаді Що б стало, якби Сара не зустріла Віторі (до книги "З дівок у леді")
Інші поети
Vorozhka
@Vorozhka
rosbyta_chasha
@rosbyta_chasha
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13118
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2822